Светлана Кнорр,
Heilbronn,
Я хочу научиться летать
Несмотря на ветра и на бури
Жизнь свою без остатка отдать
Быть с Тобою и в радость и в горе
Я хочу научиться служить
Мой Иисус, тебе верно и чисто
Я хочу научиться любить
Быть искрою Твоею лучистой
До конца, хочу путь свой пройти
Сохрани, Мой Иисус, от падения
Дай в Твою мне Обитель войти
Верной быть, среди зла, отчуждения
Прочитано 7719 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Сестра Светлана, Церковь Иисуса Христа была, есть и всегда будет верна Своему Создателю! Элементы того, что Вы пишете есть, но не все так плохо! Помните, Матф.16:18 - "...Я создам Церковь Мою, и врата ада не одолеют ее;" Не одолели и не одолеют!!! И, как сказал Господь, что Он с нами во все дни до скончания века, так и будет!!! Благословений Вам!!!
Татьяна
2016-04-28 02:19:32
Все ,что написано истинная правда ,это именно то ,чем обременена Церковь,мир все больше поглощает ее .Кругом одни Марфы и почти не осталось Марий.Ценится внешнее ,мнение людей ставится на первое место .Это ли нужно Христу ?Души искренние в церквях страдают ,видя лицемерие и человекоугодничество вождей своих.Нет чистоты и истина Божия в поношении.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
